Жили-була жаба. Вона жила бiля маленького круглого озерця. Ось одного разу вийшла вона з свого дому i плиг-скiк по березi, плиг-плиг-у лiс пострибала, скiк-скiк-дорогу додому загубила. Метнулася туди, сюди i втрапила на мурашину стежку. Мурашки видерлися їй на спину, вчепилися в живiт.
-Ква-а, -заплакала жаба, -кво-о.Як вам не соромно кривдити того, хто заблудився, кусати голодного? Мурашкам стало соромно. Сплигнули вони на землю, низько жабi вклонилися: -Шановна тiтонько! Просимо до нас у гостi-їжi нашої скуштуйте, медку нашого пригубiть. Прийшла жаба до мурашок, сiла на почесному мiсцi. Їла й пила стiльки, що не пам"ятає, хто постiль стелив, на чому спати лягла. Прокинулася жаба, коли сонце вже високо пiднялося. Мурашки давно вже на
роботу подалися, тiльки одна мурашинка забарилася-пiсля снiданку чашки-ложки мила. -Будь ласка, вилiзь на модрину, -попросила жаба, -кругом подивися. Може, ти побачиш, у якiй сторонi мiй дiм, моє кругле озерце. Мурашка вилiзла на дерево, на всi боки подивилася i каже: -Он там, на заходi, блищить ваше озеро. Якщо хочете, проведу вас туди навпростець. -Яка ти добра! -зрадiла жаба. -Ходiмо, ходiмо скорiше. Дома я тебе добре почастую. -Дякую, -вiдповiла мурашка. -Але ми, мурашки, нi працювати, нi вiдпочивати
нарЁзно не вмiємо. -Гаразд, гаразд, хай усi йдуть до мене в гостi. Тiльки б додому завидна дiстатися. Мурашка спустилася з дерева й побiгла до озера. Жаба плиг-плиг, скiк-скiк за нею, а за жабою мурашки, мов струмок, потекли-всi-всi. З усього лiсу зiбралися до жаби в гостi. Ось прийшли вони до озера. Озирнулася жаба, а на березi чорно-чорнiсiнько. Стiльки мурашок, що й трави не видно! У жаби аж очi вирячились: "Ой лишенько! Що ж його робити? Сама ж усiх покликала." -Ква-а, яка честь, як я рада!
Почекайте мене тут на березi, а я загадаю, щоб вас добре почастували. Ква-а, кво-о. І шубовсть у воду! Мурашки день стоять чекають, два днi чекають, а жаби й не видно. На сьомий день розсердилася мурашина матка. -Ет, -каже, -жабиного частування чекати-з голоду вмреш. Пiдперезала вона туго паском порожнє черевце й пiшла додому. Довелося i всiм мурашкам туго пiдперезати пояси й розбрестися по своїх мурашниках. З того часу й ходять мурашки пiдперезанi туго-претуго. А очi у жаби так i залишилися вирячкуватi.
Прислала Iorlay.
